Класифікація нервового тику у дитини

Дитячі неврологи класифікують тики залежно від різних критеріїв. Через походження виділяють такі розлади:

•  первинні нервові тики є самостійними, зазвичай спадковими захворюваннями;
•  вторинні тики пов'язані з інфекціями, черепно-мозковими травмами, інтоксикаціями та тяжкими захворюваннями;
•  криптогенні тики - різновид гіперкінезів, причину яких з'ясувати не вдалося.

За характером та вираженістю клінічних проявів у медицині виділяють такі тики:

•  локальні тики, що вражають певну м'язову групу, що проявляються морганням, заплющуванням, посмикуванням куточків рота;
•  поширені тики, що захоплюють кілька груп м'язів - лицьових, шийних, плечових та інших;
•  Генералізовані тики є комбінацією рухових розладів зі звуковими.

Існує і класифікація, основу якої лежить тяжкість симптоматики. Тики бувають одиничними та серійними. Особливо тяжкий стан відзначається у дітей із тикозним статусом. При такому діагнозі моторні гіперкінези та (або) голосові тики можуть виникати до 120 разів протягом двадцяти хвилин, причому триває такий стан протягом дня. Поширено поділ патології та за характером перебігу:

•  транзиторні тики - вокальні тики та (або) моторні тики, що тривають менше року;
•  хронічні тики – неврологічні порушення переважно моторного типу, для звукових тиків подібна течія нехарактерна;
•  ремітуючі тики - неврологічна проблема, що проявляється зміною тривалих ремісій раптовими загостреннями.

З обов'язковим урахуванням виду патології, наявності поодиноких чи множинних моторних тиків, супутніх проблем лікарем визначається терапевтична тактика.